Затоплене минуле
Півстоліття тому села Черкащини "потонули" у Дніпрі, а колишнім
жителям сіл і нині сняться квітчасті луки і переповнені рибою озерця.
У Черкаському обласному краєзнавчому музеї є карта найбільшого за
площею водосховища на Дніпрі – Кременчуцького. На ній чорними плямами
виділені пункти, що потрапили в зону затоплення. Всього – 212 населених
пунктів, або 39,6 тис. дворів з населенням 133 тис. осіб.
– Більш багатющих сіл у природі не було! Там були такі чудові заливні луги. Навесні їх заливало, а тоді, як сходила вода, ми в заплавах щук і в’юнів просто руками ловили, – пригадує уродженець села Васютинці, 56-річний черкащанин Володимир Кудря. – А тоді, як почалося планове затоплення Дніпровської долини, нашу сім’ю переселили в Черкаси. Батько дуже важко сприйняв переселення. Він не міг жити в місті. А я ще років двадцять після цього прокидався в сльозах. Мені снився рідний дім, який зараз на дні нашої річки.
Будівництво Кременчуцького гідровузла розпочалося у 1954 році, а вже через сім років закінчилося заповнення Кременчуцького водосховища. Всього вздовж русла Дніпра було створено шість штучних водойм. Зник унікальний природний комплекс дніпровських порогів – скелі, балки, острови.
– Довкілля Придніпровської долини з безліччю озер, лісів, боліт, річок, багатих фауною і флорою, було знищене. Квітчасті луки, які слугували основною кормовою базою, пішли в небуття. За сезон на них робилося до трьох укосів добротного якісного сіна. Пресоване в тюки запашне сіно баржами по Дніпру відправляли замовникам, – згадує черкаський краєзнавець, уродженець села Червоне (Панське) Петро Корнієнко. – Окрім того, щороку, після паводку, посезонно, в луговій місцевості випасалося безліч худоби. Молочні ріки у повному розумінні цього слова були дійсністю, бо приватні і колективні господарства мали багату кормову базу. Це було екологічно чисте виробництво.
Новостворені водосховища стали служити для вироблення електроенергії, поліпшення умов роботи водного транспорту і судноплавства, водопостачання населених пунктів і підприємств, зрошення сільськогосподарських земель, рибного господарства, боротьби з повенями, розвитку рекреації і водних видів спорту.
– За сухим фактажем і добрими намірами, якими керувалася правляча верхівка тогочасної держави, прихована страшна дійсність, – розповідає Петро Корнієнко. – Через будівництво Кременчуцького гідровузла було завдано великого удару екології, порушено віковічний, збалансований обіг води в природі.
Та найболючішого удару зазнали мешканці затопленої зони. Люди були виселені з прадідівської землі, де не одне століття вівся їхній родовід. У зону затоплення потрапили жителі не лише Черкащини, а й Полтавської та Кіровоградської областей.
– Це були сумні, трагічні дні, – згадує черкаський краєзнавець. – Дехто з тих, хто виїхав, не зміг жити на новому місці і згодом повертав поближче до втраченої батьківщини. Так зробила і наша сім’я. Донині, в період спаду рівня води, біля водосховища можна зустріти літніх людей, що намагаються визначити місцезнаходження свого села.
Території, затоплені водами Дніпра, викликають жаль і у археологів, адже під воду пішло безліч пам’яток стародавності. Кельт, серп, бронзові ножі і вістря стріл, браслети, підвіски, скляні намистинки – ці та багато інших археологічних знахідок із затоплених місць є свідченням багатої матеріальної культури територій, що опинилися на дні річки.
Затоплюючи території, влада могла переселяти людей, але не могла переселяти численні храми, цвинтарі…
– Коли ми малими бігали до річки ловити рибу, то якось натрапили на дивні палиці, що стирчали з землі біля берега. Вони виявилися людськими кістками. Як з’ясувалося, на тому місці до затоплення був цвинтар. От вода і вимила минуле… – говорить уродженець села Придніпровське В’ячеслав Коваленко.
Не лише Кременчуцьке водосховище затопило нашу історію. За словами завідувача відділу українського Інституту гідротехніки і меліорації, кандидата технічних наук Дмитра Савчука, в Каховському водосховищі зникли знамениті конські (на річці Конка) плавні і Великий Луг, в Київ-ському – землі древніх полян. У зону затоплення потрапили старовинні козацько-січові кладовища – пантеон нації.
Торік, у осінній період спаду рівня води, ловлячи рибу серед островів Кременчуцького водосховища, мій знайомий побачив доріжку, викладену з бруківки, що ховалася під водою. Це дорога, якою ще до великого затоплення ходили люди і будували якісь плани. Нині, вздовж водойми, незважаючи на існуючу стометрову прибережну смугу, на якій категорично заборонено проводити будь-які роботи, будують дороги і котеджі.
Підготував: Назарій ВІВЧАРИК
Джерело: Прес-Центр
У Черкаському обласному краєзнавчому музеї є карта найбільшого за
площею водосховища на Дніпрі – Кременчуцького. На ній чорними плямами
виділені пункти, що потрапили в зону затоплення. Всього – 212 населених
пунктів, або 39,6 тис. дворів з населенням 133 тис. осіб.– Більш багатющих сіл у природі не було! Там були такі чудові заливні луги. Навесні їх заливало, а тоді, як сходила вода, ми в заплавах щук і в’юнів просто руками ловили, – пригадує уродженець села Васютинці, 56-річний черкащанин Володимир Кудря. – А тоді, як почалося планове затоплення Дніпровської долини, нашу сім’ю переселили в Черкаси. Батько дуже важко сприйняв переселення. Він не міг жити в місті. А я ще років двадцять після цього прокидався в сльозах. Мені снився рідний дім, який зараз на дні нашої річки.
Будівництво Кременчуцького гідровузла розпочалося у 1954 році, а вже через сім років закінчилося заповнення Кременчуцького водосховища. Всього вздовж русла Дніпра було створено шість штучних водойм. Зник унікальний природний комплекс дніпровських порогів – скелі, балки, острови.
– Довкілля Придніпровської долини з безліччю озер, лісів, боліт, річок, багатих фауною і флорою, було знищене. Квітчасті луки, які слугували основною кормовою базою, пішли в небуття. За сезон на них робилося до трьох укосів добротного якісного сіна. Пресоване в тюки запашне сіно баржами по Дніпру відправляли замовникам, – згадує черкаський краєзнавець, уродженець села Червоне (Панське) Петро Корнієнко. – Окрім того, щороку, після паводку, посезонно, в луговій місцевості випасалося безліч худоби. Молочні ріки у повному розумінні цього слова були дійсністю, бо приватні і колективні господарства мали багату кормову базу. Це було екологічно чисте виробництво.
Новостворені водосховища стали служити для вироблення електроенергії, поліпшення умов роботи водного транспорту і судноплавства, водопостачання населених пунктів і підприємств, зрошення сільськогосподарських земель, рибного господарства, боротьби з повенями, розвитку рекреації і водних видів спорту.
– За сухим фактажем і добрими намірами, якими керувалася правляча верхівка тогочасної держави, прихована страшна дійсність, – розповідає Петро Корнієнко. – Через будівництво Кременчуцького гідровузла було завдано великого удару екології, порушено віковічний, збалансований обіг води в природі.
Та найболючішого удару зазнали мешканці затопленої зони. Люди були виселені з прадідівської землі, де не одне століття вівся їхній родовід. У зону затоплення потрапили жителі не лише Черкащини, а й Полтавської та Кіровоградської областей.
– Це були сумні, трагічні дні, – згадує черкаський краєзнавець. – Дехто з тих, хто виїхав, не зміг жити на новому місці і згодом повертав поближче до втраченої батьківщини. Так зробила і наша сім’я. Донині, в період спаду рівня води, біля водосховища можна зустріти літніх людей, що намагаються визначити місцезнаходження свого села.
Території, затоплені водами Дніпра, викликають жаль і у археологів, адже під воду пішло безліч пам’яток стародавності. Кельт, серп, бронзові ножі і вістря стріл, браслети, підвіски, скляні намистинки – ці та багато інших археологічних знахідок із затоплених місць є свідченням багатої матеріальної культури територій, що опинилися на дні річки.
Затоплюючи території, влада могла переселяти людей, але не могла переселяти численні храми, цвинтарі…
– Коли ми малими бігали до річки ловити рибу, то якось натрапили на дивні палиці, що стирчали з землі біля берега. Вони виявилися людськими кістками. Як з’ясувалося, на тому місці до затоплення був цвинтар. От вода і вимила минуле… – говорить уродженець села Придніпровське В’ячеслав Коваленко.
Не лише Кременчуцьке водосховище затопило нашу історію. За словами завідувача відділу українського Інституту гідротехніки і меліорації, кандидата технічних наук Дмитра Савчука, в Каховському водосховищі зникли знамениті конські (на річці Конка) плавні і Великий Луг, в Київ-ському – землі древніх полян. У зону затоплення потрапили старовинні козацько-січові кладовища – пантеон нації.
Торік, у осінній період спаду рівня води, ловлячи рибу серед островів Кременчуцького водосховища, мій знайомий побачив доріжку, викладену з бруківки, що ховалася під водою. Це дорога, якою ще до великого затоплення ходили люди і будували якісь плани. Нині, вздовж водойми, незважаючи на існуючу стометрову прибережну смугу, на якій категорично заборонено проводити будь-які роботи, будують дороги і котеджі.
Підготував: Назарій ВІВЧАРИК
Джерело: Прес-Центр
Коментарі
Дописати коментар