«Хотів би, щоб Черкаси мали якийсь свій бренд», — журналіст розповів, чому написав книгу про місто, в якому живе

Сьогодні черкаський журналіст Назарій Вівчарик уже вдруге презентував у рідному місті свою книгу «П’ятеро як один». Особливістю цієї повісті є те, що дія в ній відбувається в Черкасах, а тому кожен містянин, який її читає, легко може уявити головного героя на вулицях, якими ходить щодня, — каже автор.

«Фантазував і писав невеликі оповідання»

Назарій Вівчарик є фіналістом низки літературних конкурсів, друкувався в різноманітних журналах та альманахах, деякі його оповідання входили до збірок, а в 2017 році він став лауреатом Всеукраїнського конкурсу творів на сільську та аграрну тематику імені Григора Тютюнника.

Цьогоріч у Черкасах відбувся перший черкаський Книжковий фестиваль, під час якого і відбулася прем’єрна презентація книги «П’ятеро як один».

- Я – журналіст. Цю професію обрав тому, що бачив роботу батька, який теж був журналістом. Я бачив як він працює, пише, ходить на різні події і згодом обрав цей фах і для себе, — розповів про себе Назарій гостям заходу. – Журналіст – це насамперед людина, яка багато пише. І от саме ця щоденна писанина і стала для мене не лише професією, а й хобі, бо пишучи на роботі, я продовжував писати і вдома.

Почалося все це, говорить письменник, мабуть ще зі шкільного віку. Але тоді він не розглядав це навіть як хобі, бо як і всі школярі того часу після уроків відвідував різні секції. Але поряд із цим вечорами трохи фантазував і писав невеличкі оповідання після прочитаних книг. Так як у сім’ї Вівчариків була традиція читати багато книг, то вражень вистачало.

- Коли підріс і почав навчатися, працювати, вечорами, коли був стомлений, я часом відволікався від життєвих клопотів, щоб нафантазувати собі якісь історії, що потім лягали в шухлядку, — каже Назарій. — Я ніколи не показував свої твори. Але коли я вже навчався в університеті на магістратурі на журналістиці, якось спілкувався з викладачем і вона порадила мені комусь показати свої твори. І я посилав оповідання на літературні конкурси, яких зараз можна багато знайти в Інтернеті. Склалося так, що моє оповідання про детектива Артура, який розслідував убивство, відразу «вистрелило» і втрапило у збірку.

Для журналіста бачити своє прізвище в газетах чи на телебаченні – справа звична, а от побачити своє ім’я у книзі – це було щось нове, — поділився враженнями автор.  Прокинувся дух суперництва, бо ж ці конкурси сприймав як совєрідні змагання, як у спорті.

- Оскільки я не маю часу, щоб попри родину і роботу присвячувати по півдня якомусь іншому заняттю, то за звичкою писав увечері або вночі, – розповів автор книги. — Потім було ще кілька конкурсів. Я накопичував це все, можна сказати «нарощував м’язи», як у спорті, і потім із цим списком перемог звернувся до видавництва «Мандрівець» із своєю повістю.

«Хотів би, щоб Черкаси мали якийсь свій бренд»

На обкладинці книги, якщо її перевернути, можна побачити постаті п’ятьох друзів. Пояснюючи чому саме п’ятьох, автор знову ж таки згадує  бокс: коли рука в кулаці і п’ять пальців разом, то вона сильніша.

У повісті є головний герой і його четверо друзі, з якими і відбуваються всі події. Вони молоді і навчаються в університеті. Прикметним є те, що всі події відбуваються в Черкасах.

- Коли ви читаєте шкільну літературу, події в творах відбуваються, як правило, в незнайомих містах, а найчастіше — в селах. Я хотів описати події саме в Черкасах, бо наше місто мало хто знає, — каже письменник. — Як правило, всі знають Київ, Львів, Одесу, зараз, у зв’язку з останніми подіями – Донецьк, Луганськ. А маленькі міста типу Кропивницький чи Житомир мало хто знає, бо чим вони цікаві? У нас в Черкасах колись починали дискусію про те, що може бути брендом нашого міста. Вигадували різні варіанти: одні пропонували, щоб це була чайка, бо ж поряд Дніпро. Інші казали, що символом міста має стати вулиця Хрещатик, як у Києві. Але тоді це питання «заглохло». У своїй книзі я не даю відповіді на те, який бренд Черкас, але я хотів би, щоб наше місто його мало.

«Хотів показати героя, який прийшов до успіху»

«Родзинкою» твору є те, що Черкаси автор подав не в історичному розрізі, як це робили деякі автори у своїх творах раніше, а показав їх сучасними, із героями, що живуть тут і зараз.

- Писав так, щоб це було цікаво читати знову ж таки сучасним молодим людям, і мені в тому числі, бо хто б що не казав, людина пише насамперед для себе, — пояснив письменник.

Історія, описана в книзі, розвивається в Черкасах, багато подій відбувається в студентські роки головного героя.  Поряд із тим, у творі присутні елементи бойовика.

- Герої у фільмах сильні, вони не дадуть себе образити, обов’язково ще когось захистять і врятують якусь дівчину, — жартує Назарій. – А от коли ми читаємо українську літературу то, навпаки, зустрічаємо багато важких моментів, коли люди реально страждають. Буває читаєш — і в тебе прямо депресія. Я хотів подати героя, який зрештою все ж прийшов до успіху. Звичайно, успіху своєрідного, бо в кожного він свій.

«У кожного в житті є межа»

До бойовика автор додав містики, тому в творі є своєрідна межа переходу між життям і смертю. В підсумку герой виживає завдяки друзям, які, гинучи, все-таки своїми діями доводять,  що дружба — щира і відверта, якої зараз мало – може бути сильнішою навіть за смерть.

- Мабуть, важливим моментом є слово «межа», яке я вкладав у цю книгу. Межа вона є в житті кожного з нас, — говорить письменник. — Ви можете ходити на якусь секцію, займатися коюсь справою і раптом зрозуміти, що це не ваше. Але межа може бути як доволі м’якою, так і дуже серйозною. Про це можна багато говорити з АТОвцями, які пережили війну і як ніхто знають, яка ця межа умовна.

До речі, дехто з них читав книгу і приємно, що вони сказали, що цю межу – між життям і смертю – вони у книзі якраз і побачили. Щодо того, що головного героя в той чи інший момент підтримували люди, яких вже немає, у бійців теж було своєрідне бачення.

- Наприклад, один із АТОвців питав «А чому люди, які померли, не можуть нас підтримувати?», — пригадує Назарій. — Знаю і такий випадок, коли бійця на фронті підтримувала покійна бабуся. Він подолав свою «межу», але вважає, що саме людина, якої вже немає, йому в цьому допомогла.

Щодо реальності постатей, описаних у книзі, автор говорить, що в творі вони, або принаймні їх прототипи, точно є. Враховуючи те, що Назарій — журналіст, він спілкується з багатьма людьми. Свого часу говорив із патологоанатомом, який паралельно був ще і священником. Тому цей персонаж вигаданим назвати не можна. Прототипом ще одного з героїв стала людина, яка вчила Володимира Скубаєва, засновника «Білого лотоса».

- Свого часу я брав у цього чоловіка інтерв’ю. Але не все, що журналіст пише, він вкладає у матеріали, щось лишає і собі. Я це все взяв, знову ж таки щось дофантазував і в підсумку створив цю книгу, яка по суті є художнім твором, але й містить багато правди, — говорить автор.

Насамкінець письменник поділився планами на майбутнє: каже, наразі працює над твором із елементами містики.

Джерело: ВИЧЕРПНО