пʼятниця, 2 червня 2017 р.

Спогади про літо дитинства

Тут діло таке. Колеги звернулися, розпитали про літо, про дитинство, бо проводили опитування. А тоді дивлюся, опа, зарахували мене до відомих черкащан. За це треба випити.
А поки ось допис з "Нової Доби".

Назарій Вівчарик, журналіст:
«Як і, мабуть, більшість дітей, мене батьки возили влітку на море чи до родичів, що живуть далеко і просто так сходити до них на вихідних не випадало нагоди. Відправляли мене батьки і в спортивні табори. Так, завдяки перебування в одному такому таборі я хоч не став видатним спортсменом, проте там мене малого і навчили плавати, бо до цього боявся води. Завдяки таборуванню в Спілці української молоді у Карпатах навчився співати гарних повстанських пісень та варити запашну кашу в лісі. Проте найбільше подобалося перебування в дідусів-бабусь. Мабуть, з поїздками до них у всіх і пов’язано найбільше спогадів дитинства. Звісно влітку були і безтурботні ігри з друзями, та зараз розумію, що багато чого в мене було вкладено саме дідусями і бабусями. Я міг у них проводити все літо. Бабусі завжди розповідали казки, радували запашними варениками й пиріжками. Дідусі вчили майструвати лук, сопілку, грати в шахи, шахмати, клепати косу і косити траву, ловити рибу і збирати гриби. Плюс до того, вони мали великі бібліотеки, які я, стаючи старшим, все більше перечитував. Тож літа мого дитинства пахли гарячими пирогами і скошеною травою, вони мені пам’ятаються розповідями дідів про нашу військову минувшину, боротьбу за Незалежність. Звісно, тоді мало що розумів, але десь воно в пам’яті відкладалося. Зараз намагатимуся планувати час так, щоб мої діти могли теж побільше часу проводити в дідусів-бабусів, адже спілкування з ріднею закладає міцніші родинні цінності. Ага, і поки не забув, все-таки дещо залишилося з тих дитячих літніх гулянок незавершеним. Зокрема, з другом Іваном так разом досі і не сходили на гору Ґрегіт. Треба таки реалізувати плани»

Немає коментарів:

Дописати коментар