Володимир Рафаєнко, новий для мене автор

Діло було так. Коли на площу привезли від так званих братів наших зовсім нерідних і небратніх гуманітарку, то з машини насправді вилізли колорадські жуки і давай всіх мочити направо і наліво. Бойня ще та була. Не передати словами. Потім ті жуки десь за містом осіли і, кажуть, там ще плодитися стали і нападати на сєпарів. Але ж фігня виходить. Якщо жуки колорадські то, мали б на наших нападати? Проте, життя непроста штука… От такими роздумами займались чуваки з лазні «П’ятий Рим» у перервах між обстрілами. В цілому, метафор у книзі вистачає. Тож, як кажуть, і сміх, і гріх. Дякую за подарунок Юлія Святенко. І тут важливо не так книга (яку кожен сам може прочитати) як відкриття для себе нового автора. Згодом Володимира Рафаєнка читав в книзі-збірці «ДНК» і то вже був для мене не просто безликий автор, а старий знайомий. Що хотілося б? аби він продовжив свої історії зі зникненням російських ворогів у коридорах лазні «П’ятий Рим», було б взагалі круто! Це реально може бути фільм жахів)))