Текст переможця конкурсу "Новела по-українськи" Ковзанка в центрі міста вигравала вогнем ліхтарів, які відбивалися у ній, немов у дзеркалі. Я взув ковзани "канади" і ступив на лід. Ще донедавна я був такий, як і переважна більшість однолітків у приполярній Інті, тобто, прив'язував шнурками до валянок так звані снігурки. Але от, нарешті, батьки купили не заокруглені спереду ковзани, а справжні, як у хокеїстів, ще й прикручені до черевиків. Ця буденна нібито подія, яка сталася взимку 1967 року, остаточно підвищила мій статус в очах товаришів по вулиці Стадіонній, що на посьолку шахти №9. Адже влітку батьки придбали мені велосипеда! Він одразу увів мене в коло небагатьох щасливчиків, які мали двоколісне диво. Тож, незважаючи на свій підупалий авторитет (після того як батьки "необачно" купили мені піаніно), я потрапив до майже закритого "клубу" власників велосипедів.
