четвер, 6 жовтня 2016 р.

Коли Земля бунтує

Була така пора доби, коли вже не ніч, але ще й не ранок. Це найспокійніша пора. У цей час навколишній світ немов застигає у невагомості. Природа огорнула тишею сіру триповерхову будівлю медичного закладу, що заховалася серед каштанів. Це було, либонь, найвіддаленіше місце цього невеликого провінційного містечка. Хтозна, чи так було колись заплановано будівничими міста, чи просто підсвідомо люди відмежувалися подалі від цього закладу. 

  
Та враз стиха скрипнули двері і надвір, скрадаючись, вийшов чоловік у спортивних штанях і футболці. Стривожений шпак, що необачно відбився від зграї і спав на гілці каштану, скрикнув і розчинився в пітьмі. Це насторожило місцевих кудлатих приблуд і декілька псів, принюхуючись, потяглись до вхідних дверей. На стіну з дверми без ґанку падав жовтий брудний відблиск ліхтаря, завдяки якому можна було побачити вицвілу і трішки з’їдену іржею вивіску «Психіатрична лікарня».

Оповідання бере участь у конкурсі  "Зачаєний жах".

Повне оповідання читайте на сайті журналу "СТОС" ось за посиланням.

Немає коментарів:

Дописати коментар