пʼятниця, 5 червня 2015 р.

Напередодні Дня журналіста психолог розповіла, як працівникам ЗМІ зберегти свою психіку

Зараз українському суспільству не позаздриш, бо у час війни і нестабільності кожен у тій чи іншій мірі відчуває стрес, ледь встигнувши увімкнути канал Новин. Що вже казати за самих журналістів, які ці новини мають добувати і часто у тих таки стресових ситуаціях. Майдан, економічна криза, і найголовніше – війна – усе це яку мінімум викликає тривогу, а в більшості – хвилювання та переживання за завтрашній день.
 
Тож напередодні Дня журналіста, що відзначається 6 червня, я вирішив поспілкуватися з черкаським психологом Інною Кукуленко-Лук`янець, щоб довідатись, як же працівникам ЗМІ зберегти нерви та не «згоріти» на роботі.

– Інно Володимирівно, наскільки стрес небезпечний для людини? Чи, можливо, такий стан не шкодить нам?

– Так, можна сказати, що стрес приводить наш організм в тонус, стимулює наші захисні функції. Більше того, вважається. Що стрес омолоджує клітини організму. Через те, людина, яка періодично перебуває у стані стресу і вміє зі стресом справлятися, то вона матиме гарний вигляд і довго буде молодою. Тобто, є такий варіант відповіді. Проте , зрозуміло, що мова йде про незначний стрес, а не той, який зараз переживає кожен в нашій країні. Що в нас останнім часом відбулося? Спершу розпочався Майдан – це був стрес для нас. Потім вперше в історії незалежної країни пролилася кров мітингувальників, почалися розстріли і це був колосальний значний стрес. Потім в нас відібрали Крим. Це також було потрясіння, як і все попереднє, проте все це відбувалося, як дехто каже, «десь там». Потім розгорнулася війна на Сході країни і почали мобілізовувати наших знайомих, рідних. Тепер це зачепило вже всіх. Окремо треба говорити про стрес, який ми відчули через падіння економіки, багато людей стали соціально незахищеними. І все це відбувалося без якоїсь перерви, а не так як це було після Помаранчевої революції. Тоді ж ми мали час оговтатися. Зараз ми не маємо часу, щоб заспокоїтися. Вже півтора роки ми живемо в постійному напруженні.

Уявіть, що відбувається з нервовою системою, організмом? Знижуються захисні функції, падає імунітет. Тому люди стали більше хворіти, почали загострюватися хронічні захворювання, зросла смертність від серцево-судинних захворювань, більш потужною була епідемія грипу. Все це наслідки того напруження суспільства.

Є така піраміда потреб дослідника Маслоу. Першими базовими потребами для людини він визначає потребу в їжі, потребу в сні, потребу в продовженні роду. Це те, без чого ми не зможемо жити. На другому щаблі стоїть потреба захищеності, безпеки. Це те, без чого ми також не можемо жити. Так, ми можемо адаптуватися до страшних подій, люди свого часу пережили світові війни, але ж це ненормальне життя. Тож в нас зараз ця потреба порушена і ми не живемо, а виживаємо. Тому немає чого й говорити про вищі щаблі піраміди, де йде мова про самореалізацію, задоволення духовних потреб тощо.

І в тих умовах, коли нас зараз оточують тривожні новини, психологічне і нервове навантаження насамперед відчувають журналісти. Бо вони ж через специфіку роботи отримують набагато більше інформації. І вже потім обробляють її і видають в ефір. Через те, звісно, вони найбільше піддаються стресам і не всі витримують.

– Як боротися зі стресом, щоб він не перейшов у інфаркт, нервовий зрив чи алкоголізм?

– Якихось вкрай надзвичайних чи універсальних рекомендацій немає. Людина повинна вчитися сама вибудовувати своє життя. Тобто ви повинні робити якісь перерви в роботі, відключатись від інтернету, від телефону і якийсь час абстрагуватися. Хоча б дві-три години в день. Та й що таке стрес? Це викид адреналіну в організм, який повинен переробитись. Тому важливо займатися фізкультурою, щоб стрес не втягнув вас в депресію, бо тоді важко буде з неї виходити. Через те рекомендую фізичні навантаження і переключення на інший вид діяльності. Це може бути легка література, гарні фільми, музика, прогулянки з родиною, проведення часу з коханою людиною. Це ніби елементарні речі, але часто журналісти про це забувають через швидкий ритм життя.

– Часто журналістам доводиться працювати в натовпі і тоді скупчення схвильованих чимось людей не уникнути. Як краще налаштовувати себе і як працювати в натовпі, щоб і самому не стати частинкою натовпу?

– Журналіст, що працює в натовпі, повинен бути освічений і розуміти, що таке натовп, розуміти, що там є масова свідомість, яка може заражати всіх навколо. Ще давно психологи визначили, що масова свідомість, яка панує в натовпі, пригнічує індивідуальну свідомість. Також в натовпі відбувається зараження ідеями, настроями. Якщо вкинути в натовп якусь інформацію, то вона може охопити всіх людей і ніхто вам не аналізуватиме те, наскільки безпечна чи небезпечна інформація. Там все залежить від лідера і якщо лідер поведе, то люди підуть і на штурм чого б то не було, не аналізуючи доречність своїх дій. Знаєте, з часів Середньовіччя натовп мало чим змінився за своєю поведінкою. Тому я намагаюся таких скупчень людей уникати. Журналісту в силу професії треба знімати натовп. Але він повинен убезпечувати себе насамперед фізично – ставати десь збоку від потоків людей, бо якщо натовп побіжить, то на ваше журналістське посвідчення абсолютно ніхто не зважатиме. Найкраще, коли журналіст працює в парі. Тоді один може зосередитися на зйомці, а інший – контролювати дистанцію між ними і натовпом. Крім того, звісно треба робити собі установку, що ви йдете виконувати редакційне завдання, а не мітингувати. Налаштованість на роботу захистить від попадання під масовий вплив.

– Потрапити під вплив можна не лише в натовпі. Зараз журналісти постійно працюють в інтернеті і там так само можна потрапити під той чи інший сплив, а то й взагалі втратити відчуття реальності…

– Усі люди, які живуть інтернетом, тільки так і можуть проявляти себе. Тому їм, звісно, треба викликати емоції в інших. Ще треба розуміти, що по іншу сторону монітору можуть сидіти які завгодно люди, у тому числі і психічно неврівноважені, з маніакально-депресивними синдромами, з шизофренічними проявами тощо. І ви не знаєте, що за людина вкидає в інтернет інформацію. Через те журналістам, як нікому, треба розуміти це і кожну інформацію в інтернеті пропускати через фільтри, перевіряти.

Варто розуміти, що за своєю природою людина – це ледача істота. І тому звісно завжди краще щось поклацати в інтернеті, ніж кудись іти і щось робити. Тому інтернет так і затягує людей.

– Якщо професійне вигорання людину таки наздогнало, то що робити?

– Виїздити кудись, змінювати обстановку, але важливо кудись поїхати на два-три тижні: в глухе село на картоплю, кудись далеко на відпочинок тощо. Розумієте, що після емоційного вигорання йде синдром хронічної втоми. Тож, щоб не було тієї втоми, то краще вчасно брати відпустку і їхати собі відпочивати. Бо такий синдром вигорання небезпечний тим, що не залишає в людині нічого, вона залишається без життєвої енергії.

– Зараз на Сході ведеться війна, куди їздять і журналісти. Як поводити себе в полоні, якщо це таки сталося?

– По-перше, треба, щоб на такі завдання їхали підготовлені журналісти. Це дуже важливо. Крім того, треба розуміти, що є чотири типи темпераменту: холерик, меланхолік, флегматик і сангвінік. Два останні типи володіють сильною нервовою системою. Якщо в полон потрапить меланхолік, то це буде моментальний нервовий зрив. Давати ж якісь поради поводження в полоні дуже важко. Бо тут треба орієнтуватися по ситуації. Але однозначно, що не варто вступати в конфлікт. Слід виконувати те, що вам кажуть і шукати якісь компроміси, якщо це можливо. Та за будь-яких умов слід бути психологічно налаштованим тих ризиків, які тебе чекають в роботі. Це допоможе пережити і найтяжчі моменти, допомагає психологічне налаштування і вийти з стресу вже після звільнення з полону.
Назарій Вівчарик

Немає коментарів:

Дописати коментар