понеділок, 18 травня 2015 р.

Тодось Осьмачка: „Пройде сто років і буде так, як оце я кажу”…

Село Куцівка, що на Смілянщині, дуже гарне, особливо навесні. 16 травня сюди приїхали гості звідусіль. Адже цього дня виповнилося 120 років з дня народження видатного українського поета і прозаїка Тодося Осьмачки, який благословився на світ саме в Куцівці.

Валентина Пантелеєва (Вдовика) – онука сестри Тодося Лукії – розмовляючи з журналістами біля пам’ятного знаку на місці, де стояла хата Тодосевих батьків, згадувала слова своєї бабусі:
– Брат мені якось сказав: слухай, Лукіє, пройде сто років і буде так, як оце я кажу… Тільки тоді Україна буде такою, як я хочу.
Схоже, цей час настає. От що говорила голова обласної ради Валентина Коваленко на урочистому мітингу біля клубу в центрі села:
– Одним з духовних лідерів нашого черкаського краю є Тодось Осьмачка. Він є дуже актуальним. От узяла я його твори і вирішила перевірити, наскільки працює його поезія зараз і читаю, як починається його твір „Колісниця”. От дивіться: „Од північних льодів, од глибоких мохнатих далеких снігів, ще й не битими шляхами, а кривавими манівцями по шляху нічної птиці щось велике, неозоре, мов сторуке люте горе, прошуміло по Україні на незримій колісниці”. Як прочитується! По сьогоденному… Війна з російським агресором недвозначно тут вгадується у тих північних мохнатих снігах, оте сторуке горе, ота незрима колісниця, яка котиться Україною. Або вірш „Війна”.
Як загавкали ж лисиці
у тумані вранці яром,
бо шуліка у криницю,
кинув серце твоє, мамо.
Й повертала груди рвані
все на північ, а не в Вирій,
і твій крик там був останній:
„Верніть серце моє, звірі!”
А ярами вовки грали
над кривавою рікою
й білі зуби полоскали
віковою глибиною.
Чи не так плачуть українські матері, втрачаючи сьогодні найкращих синів, яких рвуть вовки. І ми знаємо хто ті вовки, тому що вони завжди гострили зуби на Україну. Але так чи інакше завжди Україна потужно вземлювалася духом, і це відчув тоді Осьмачка.
– …Зараз Україна є форпостом, духовним Майданом, – продовжила Валентина Коваленко. – Звичайно, Осьмачка важкий для сприйняття, легший нам Шевченко. Але він символічний глибоко. Він зі своїм 120-річчям є той, хто нас змушує іще глибинніше зрозуміти, хто ми є. І що ми є, і обов’язково будемо, і перемога буде за нами!
А пані Валентина Пантелеєва розповідала про родину генія:
– Дід Степан – батько Тодося Осьмачки – працював ветлікарем, хоч і був неписьменний. Тож пани зробили йому печатку, і він нею ставив своє прізвище. Він був гарним лікарем, лікував не лише худобу, а й людей.
Пані Валентина вважає, що був він іще й екстрасенсом, якщо казати по-сучасному. Адже знав, коли людина йшла на полювання, чи вона щось вполює, чи ні. Знав також наперед, хто до нього прийде, і з якою скаргою. Узагалі, батьки Тодося не були звичайною сільською родиною. Усі їхні численні діти отримали освіту. А Лукія вивчилася ще й на швачку і працювала у пана Терещенка, який подарував їй швейну машинку „Зінгер”. Пани і селяни поважали цю сім’ю. Може і це вплинуло, що Тодось дуже любив рідне село, завжди сумував за ним. Він переховувався в навколишніх скиртах навіть тоді, коли втік з Бутирки.
– Мій батько мав приймача на батарейках, то слухав „Голос Америки” в радянські часи, хоч передачі і глушили, – говорила пані Валентина. – Радів, що Осьмачка часто вітав земляків по радіо – то на Різдво, то на інші свята…
Напевне Тодось у якійсь мірі успадкував батьків дар провидіння. Адже й критики, аналізуючи творчість Осьмачки, пишуть: „Поет у своїй творчості прагне образно простежити історичний шлях України – пройти „по шляху віків” і таким чином усвідомити, куди ж летить нове століття, і як буде стелитися доля українського народу. Поета огортають тривожні передчуття нових кривавих збурень, які зачаїлися в ідилічних пейзажах”.
Криваві збурення ми бачимо й зараз, але наближається і сторіччя того передбачення, яке він розказав сестрі Лукії…
А часи дійсно стрімко міняються. Пам’ятаю, як проходило святкування сторіччя з дня народження Тодося. Я – випускник факультету філології Черкаського педагогічного інституту – лише напередодні дізнався, що є у нас такий видатний поет, ще й земляк зі Смілянщині. Звернувся до читачів газети „Смілянські обрії”, у якій тоді працював, а особливо до жителів рідного села Осьмачки з проханням розповісти, хто що знає про поета. І... не дочекався жодного листа. А на святі у Куцівці з нагоди ювілею один з тодішніх керівників району вимовив те, що, напевне, досі муляє багатьом вічновчорашнім: „І де він, цей Осьмачка, взявся на нашу голову?..”. Чавунна голова чиновника не змогла сприйняти поета, який страждав за Україну, який з Шевченковою силою оспівав і українське селянство, і українське село. Для нього він був чужий. Нині ж, як бачимо, влада знає і Осьмачку, і його твори. Але то письменниця Валентина Коваленко. А керівників району і Сміли на святі в Куцівці не було…
Двадцять років тому творчості Осьмачки не знали не лише чиновники, а й земляки поета. Зараз діти навперебій хотіли читати його вірші. Мене розчулила маленька Наталка Нігоренко зі Сміли, яка повідомила мені у світлому місцевому храмі Різдва Пресвятої Богородиці, що дуже любить Осьмачку і Куцівку, що тут жила її бабуся, і вона завжди радіє, коли їде сюди.
Ось про це і мріяв Осьмачка: щоб люди не забували, де їхнє коріння, пам’ятали традиції, любили рідне. Для нього Куцівка і її величний храм були уособленням України питомої. Тож відрадно, що оспіваний поетом храм, який на сторіччя ювілею поета зяяв пусткою, тепер відродився у всій своїй красі.
Гарно у Куцівці, затишно. Відколи я став сюди навідуватися, для мене Осьмачка не поет із пекла, як наголошував Михайло Слабошпицький, а поет із раю, який комуністична влада пробувала зробити пеклом для українців. Не вийшло, хоч покалічено багато доль. Та Осьмачка воскрес як Фенікс. На батьківщині видатного поета відомий письменник, лауреат премії імені Василя Симоненка, своєрідний модератор вшанувань Сергій Пантюк сказав:
– Осьмачка один з тих небагатьох поетів, які перевернули мою свідомість. Його твори – це океан, в який пірнаєш, і який не має дна. Там неймовірні образи. Хтось мусить упорядкувати словник Осьмачки. Звичайна людина просто не може знати усіх тих слів, які він використовував у своїх творах. То великий геній смілянської землі!
2013 року було засновано Всеукраїнську Премію імені Тодося Осьмачки, першим лауреатом якої став письменник і журналіст Мирослав Дочинець. Торік переміг письменник і публіцист Василь Трубай. Цьогоріч лауреатом став письменник і журналіст, голова Хмельницької обласної спілки письменників України Василь Горбатюк за роман „Слово і меч”. Додаток до диплома йому вручив відомий на Черкащині політик, підприємець і благодійник Микола Булатецький.
Пан Василь щиро подякував усім присутнім і наголосив, що здавна досліджував перебування Осьмачки на Хмельниччині, арешт, бажання перейти кордон, яке він ніколи не приховував, бо хотів жити вільним життям!
Осьмачка таки був вільним, хоч тіні страшного радянського минулого переслідували його все життя. Напевне йому було б добре в Україні зараз, у нинішньому рідному селі, яке згадало земляка, яке живе, працює, читає його твори і ліпить до дня його народження смачні вареники, якими пригощає гостей. А сільський голова Куцівки Ігор Волошин уже мріє не лише про музейний куточок видатного земляка, а й про повноцінну музейну кімнату. І йому очільницею обласної ради було обіцяно допомогу на втілення задуму в життя.
Родичі видатного поета, які чи не повним складом приїхали на цьогорічний ювілей Тодося Осьмачки, звернулися з листом до голови обласної ради з проханням посприяти поверненню і захороненню праху Тодося Осьмачки на Батьківщині. Це було б справедливо, і з цим теж  погоджується Валентина Коваленко.
…Куцівка світилася радістю і цвітом дерев. Вона пишалася своїми ставками, зеленими пагорбами і полями. Її задуму розбурхали непосидючі гості, і здавалося над усім цим гордо витає дух незбагненно талановитого Тодося Осьмачки. Хоча.., де йому бути, як не на рідній землі?!
Олександр ВІВЧАРИК,
Сміла
Фото автора









Немає коментарів:

Дописати коментар