У Києві розглядали гендерні стереотипи. Якось стереотипно…

Пам’ятаю, як років зо два тому мій товариш повернувся із заробітків у Росії. 

– Я більше ніколи туди не поїду, – зізнався він у розмові. – Це дика країна. При мені чоловіки били своїх жінок і ніхто не звертав на це жодної уваги. Жінки там дуже безправні. Не знаю, як у Москві, чи в інших великих містах, я працював у глибинці. І ставлення тамтешніх чоловіків, до жінок мене боляче вразило. Одного разу я був присутній при якомусь опитуванні у звичайній, нібито, сім’ї. Коли чужа людина задала запитання і господиня спробувала відповісти, чоловік грубо її обірвав, вказав її місце і відповідав сам. А я пам’ятаю, як у нас проходив перепис, то на питання відповідала моя Людмила. І що ж тут такого?

Я знаю, як ніжно товариш ставиться до своєї дружини, тому добре його розумів. А ще пригадав, що і в мене під час перепису відповіді давала саме дружина. Згадав і те, як оспівував жінку Тарас Шевченко і не тільки він, яке місце займає в нашій історії, в переказах, фольклорі жінка-Берегиня. Мабуть, це йде ще з козацьких часів. Адже коли чоловіки були в походах, удома всім заправляли їхні дружини. Зрештою, так було і в княжі часи, і в ще давніші. Недарма багато вчених і дослідників переконані, що легендарні амазонки – це мешканки нашої землі. Тож, поміркувавши, погодився з товаришем: москалі таки дикі люди.

А 4 березня цього року я у складі близько 100 журналістів з усієї України побував у Києві на Конференції з питань подолання насильства щодо жінок та гендерних стереотипів у ЗМІ. Згадану Конференцію було організовано за підтримки Ради Європи та Європейського Союзу і фінансовано урядами Швеції та Канади. Тож і не дивно, що вступне слово мала  заступник голови офісу Ради Європи в Україні Олена Литвиненко (до речі, жінка), а активну участь у Конференції взяв Надзвичайний і Повноважний Посол королівства Швеція в Україні Андреас фон Бекерат і Перший Секретар посольства королівства Бельгії в Україні Жан де Ланнуа (до речі, чоловіки). Пан Андреас зокрема наголосив, що в Швеції половина міністрів – жінки. Так само і в шведському Парламенті, а в Україні у Верховній Раді, мовляв, лише 11 відсотків жінок. Водночас він визнав, що і в Швеції є над чим працювати в плані гендерної рівності. 

Конференція проходила в конференц-залі затишного готелю Едісон Блу

Наші промовці серед іншого наголошували на тому, що, приміром, українські журналістки, виконуючи понад 60 відсотків всієї роботи (судячи з авторства матеріалів) отримують в середньому на 30 відсотків менше від своїх колег-чоловіків. При цьому жінки, яких більшість в українському суспільстві, в медіа представлені кожною п’ятою героїнею та кожною четвертою експерткою.

Я не знаю, хто і де брав ці дані, та вони у мене викликали сумнів. Може так є у Києві, в загальнонаціональних виданнях, але в провінції точно не так. Приміром, у Смілі, чи в Черкасах, жінок-героїнь публікацій вистачає, жінки-журналістки отримують не менше своїх колег чоловічої статі, а може навіть більше, залежно від працездатності й таланту. І взагалі, особисто я за все своє життя не стикався з явними фактами порушень прав саме жінок в Україні. Зате стикався з фактами порушень прав людини. Знаючи трепетне ставлення українців до жінок, тверджу, що коли хтось із посадовців і ставився до жінки упереджено, то це були ті чиновники, які таким же чином порушували і права чоловіків. Тобто, це робили непорядні, безвідповідальні керівні особи, котрі не поважають підлеглих будь-якої статі. Чув також, що трапляються у нас випадки, коли чоловік б’є жінку. Але це, переважно, чоловіки не української національності. Не можна також забувати і про те, що й жінки у нас можуть бити чоловіка. Усе залежить від культури і характеру людини. Сам писав про подібний випадок у Смілі. 

Щодо того, що у Верховній Раді і серед міністрів у нас мало жінок, то це взагалі не проблема. Проблема в тому, що небагато жінок хочуть займатися політикою і йти в міністри. Ті, хто прагнуть, виявляють активність і демонструють професіоналізм, обов’язково знайдуть себе на будь-якій посаді. Свідченням цьому є і прем’єрство Юлії Тимошенко, і жінки-міністри, депутати, політики, керівники різних рівнів. У наших умовах добитися однакової кількості жінок і чоловіків на всіх щаблях влади зараз можна хіба що введенням квот для представниць прекрасної статі. Але навряд чи самі жінки цього хочуть, бо це означає привести до влади ще менших професіоналів, ніж є зараз. Переконаний: ніхто в Україні не заважає жінкам професійно зростати тільки через те, що вони жінки. 

Безумовно, войовничі феміністки можуть звинуватити мене в тому, що я нав’язую гендерні стереотипи. Та чомусь мені здається, що думка про порушення прав жінок в Україні і є саме стереотипом, нав’язаним феміністками… Тому сумніваюся, чи потрібно було витрачати кошти на обговорення сумнівної проблеми. Може якісь її аспекти в Україні і є, та це не виклики для суспільства. Краще, напевне, було б на ті гроші придбати бронежилети воїнам АТО, або зайвий тепловізор. Однак…

Надзвичайний і Повноважний Посол королівства Швеція в Україні Андреас фон Бекерат говорив про наявність гендерних проблем і в успішній Швеції, хоча там достатньо жінок на всіх щаблях влади…

До речі, на Конференції виступала і депутат Верховної Ради України, член міжфракційного об’єднання „Рівні можливості” Ірина Луценко. Своєю присутністю вона зайвий раз підкреслила, що жінки в Україні не безправні. У своїй промові пані Ірина окреслила справжню, а не надуману, проблему: порушення прав жінок в окупованих Росією регіонах України. Зокрема, наголосила на тому, що на Донбасі жінки зараз дійсно страждають. Їх там можуть бити, катувати, ґвалтувати, і все це списується на війну. А дикі козаки з Росії узагалі відверто заявляють, що місце жінки на кухні. Проте знову ж, окупанти на Донбасі знущаються і над чоловіками проукраїнської спрямованості…  

Врятувати цих жінок і цих чоловіків, а не просто поновити їхні права, можна лише зупинивши війну, приборкавши агресора і відновивши дію законів України на окупованій території. От у чому неоціненна допомога Ради Європи, Європейського Союзу і уряду Канади. І вона є, але… могла би бути й більшою. 

А учасники Конференції в Києві прийняли рішення підтримувати усі ініціативи і кампанії, спрямовані на підвищення обізнаності щодо подолання гендерних стереотипів у ЗМІ. Зобов’язуюся їх підтримувати і я, хоча добре пам’ятаю, як колеги-жінки проштовхували в газету свої матеріали за рахунок моїх…

Олександр ВІВЧАРИК,

Сміла

Фото автора