Немає бланків? Це кінець світу…

У вас у квитанціях за квартплату вказано чиє прізвище? Ваше? Вам пощастило! Значить зіткнення з СИСТЕМОЮ очікуватиме вас за іншим поворотом. Я ж зіткнувся з СИСТЕМОЮ зараз.

Довелося перезаключати договори, щоб квитанція на оплату за електрику приходили на моє прізвище, а не попереднього власника. Що для цього треба? Дзвоню в РЕМ і там кажуть список документів.

Збираєте відповідні документи і йдете в Черкаський міський район електричних мереж ПАТ «Черкасиобленерго» (вул. Благовісна, 166). Здавалося б, що може бути простіше?

Зазираю у віконце, де сидить жіночка з байдужим поглядом, яка пояснює, що зараз в них немає бланків на перезаключення договору. Мовляв, змінилося керівництво в Обленерго і є певна затримка з бланками. Але мені дають малесенький папірець зі списком документів, які я вже власне зібрав для того, щоб оформити договір… Порадили дзвонити з понеділка.

«Бланків ще немає, – кажуть мені з понеділка, – дзвоніть з наступного понеділка».

З наступного понеділка те саме. Та мені не горить, можу почекати.

З наступного понеділка те саме. Ще й знайомий дзвонить і каже, що і в нього подібна проблема. Вирішую діяти як журналіст. Дзвоню в прес-службу ПАТ «Черкасиобленерго» до Валентини Гоїк. Вона не володіє ситуацією, коротко розповідає мені про історію електрифікації області, а тоді радить подзвонити до керівника відповідного структурного підрозділу Обленерго.

Увага! Керівник відповідного підрозділу Сергій Володимирович уважно слухає мене.

– Вам треба договір перезаключити? Візьміть документи, копії та підходьте у відділення до працівниць! – дає він інструкцію.

– Так в них бланків для підписання договору немає! – ще раз пояснюю я.

– Бланків немає? Хм… Не знав… Ви завтра прийдіть, у мене якраз прийомний день, то вирішимо питання, – каже керівник.

Настало те завтра. Керівник поїхав у відрядження, а мене перенаправив заступнику Валерію Васильовичу.

Приходжу. Пояснюю охоронцю, чому я повинен пройти саме туди, куди повинен. Він пояснює, що начальство у відрядженні. Я запевняю, що моє питання під силу вирішити і заступнику начальника. Мене пропускають. Але далі інша перешкода – приймальня. Мила панянка радить мені записатися у чергу і вже у відповідний день приходити до Валерія Васильовича. І десь в глибині підсвідомості у мене починає дзвеніти малесенький дзвіночок, який радить махнути рукою і піти звідси…

Я виходжу в коридор, щоб видихнути. Раптом виходить сам заступник керівника. Він робить вигляд, що чухає дупу і пояснює мені цим жестом, щоб «я не ліз йому з тими дзвінками до начальника в одне місце». Після вступу він переходить до діла, запрошує в кабінеті і задає запитання.

Я пояснюю (ВКОТРЕ!), що хотів би перезаключити договір по електроенергії. Він дивиться на мене як на останнього дурня і радить піти у абонентський відділ, дати документи та підписати договір. Я роз’яснюю йому, що для цього потрібні бланки, яких в установі чогось немає. Валерій Васильович щиро дивується такому відкриттю і викликає підлеглого.

– Як це в нас немає бланків? – дивується Валерій Васильович.

Далі – більше! Цей чоловік починає читати мої думки.

– Та що ж ви, не можете відксерокопіювати чистий бланк і підписувати з людьми договори? – запитує Валерій Васильович.

Довготелесий підлеглий починає виправдовуватися і щось пояснювати про якісь обліки і про те, що «не положено».

Це не задовольняє Валерія Васильовича і він радить таки повернутися обличчям до народу та налагодити підписання договорів. Зокрема, він радить почати з малого – заключити договір зі мною. Підлеглий виходить з кабінету зама. Я теж виходжу з таким відчуттям, що і я - підлеглий.

– А як же інші громадяни? – запитую в довготелесого, виходячи за ним у коридор.

– Та мені чхати на те, що ви журналіст! Підходьте у восьме віконечко і все зробимо! УСЕ! – демонструє чудеса ораторського мистецтва чоловік.

Я йду в абонентський відділ. Там чути крики довготелесого: весь свій незрозумілий гнів він виливає на жінок-підлеглих, а тоді, довівши їх до плачу, покидає поле бою.

Працівниця у віконечку забирає в мене документи. Жіночки пояснюють: вони не винні, що у них немає бланків для підписання договорів, бо вони їх не можуть плодити. Бланки мають надходити централізовано, але виникла затримка.

Знову залітає довготелесий і радить всім підлеглим-жіночкам нікому не казати, що бланків немає, а мовчки заключати договори. Опісля як непереможний Рембо, він покидає залу.

Жіночки записують мій мобільний і обіцяють передзвонити, коли будуть бланки… Бо бланків же, бляха-муха, немає!

– Та то ще фігня, – каже мені в редакції колега. – Я он спробував газовий лічильник замінити, бо старий поламався, то пишу вже десяту заяву-прохання у хтозна-яку інстанцію. До речі, треба буде ще одну заявку написати, а заносячи її, зайти в аптеку, по ліки від серця.