четвер, 26 лютого 2015 р.

У Смілі виготовили торти для сепаратистів?



Смілянський завод продтоварів (торгова марка „Медуниця”) напередодні 23 лютого виготовив торти з Георгіївською стрічкою і написом „23 февраля”. Зрозуміло, що нормальні люди сприйняли це як виклик, плювок у душу. Адже поява тортів збіглася в часі з урочистостями по вшануванню Героїв Небесної Сотні. Якраз тоді, коли країна вшановувала пам’ять людей, що віддали життя задля України вільної, європейської, власники заводу у Смілі підсунули їм тортик із нагадуванням про ганебне минуле. У той час, коли українці (в тому числі і сміляни) гинуть на Донбасі від куль загарбників, котрі носять на грудях і на рукавах Георгіївські стрічки, їм нагадують про СРСР, який цих загарбників і породив…

Важко повірити, що це трапилося випадково. Напевне тут є поле діяльності для СБУ. Та відрадно, що більшість звичайних людей на цю подію відреагували адекватно – з огидою і зневагою. А для тих, хто ще в полоні радянських і російських міфів нагадаю, що 97 років тому, тобто 23 лютого 1918 року не було ніяких звитяг Червоної армії, які б давали їй право помпезно відзначати цей день. Навпаки, вранці 23 лютого 1918 року Німеччина пред’явила Радянській Росії ганебний для неї ультиматум про умови миру. За ним більшовицька влада на чолі зі своїм вождем Леніним повинна була визнати незалежність Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії та України і підписати з Україною мирний договір. Того ж дня члени Центрального Комітету РСДРП (б) дали свою згоду на прийняття німецького ультиматуму. О 3-й годині ночі 24 лютого він був прийнятий ВЦВК („за” проголосувало 116 його членів, „проти” – 85, „утрималось” – 26). Більшовикам нічого іншого не залишалося, адже Червона армія безоглядно тікала з фронту, залишаючи позиції кайзерівським військам. Міста майже без бою брали невеличкі групки німецьких солдат. Про ситуацію промовисто написав сам Ленін у статті „Важкий, але необхідний урок”, опублікованій в газеті „Правда” 25 лютого 1918 року. У ній він так характеризував ситуацію тих днів: „Болісно-ганебні повідомлення про відмову полків зберігати позиції, про відмову захищати навіть нарвську лінію, про невиконання наказу знищити все і вся при відступі; не говоримо вже про втечу, хаос, безрукість, безпорадність, нехлюйство (…) У Радянській республіці немає армії”.
10 січня 1919 року Голова Вищої військової інспекції РСЧА Микола Подвойський відправляє у ВЦВК пропозицію відсвяткувати річницю РСЧА (Червоної армії) 28 січня. Адже саме цього дня 1918 року Рада Народних Комісарів і видала декрет про створення Робітничо-селянської Червоної Армії. Та унаслідок різного збігу обставин свято перенесли на 23 лютого. Не випадково ще 1933 року Климент Ворошилов на урочистому засіданні, присвяченому 15-й річниці РСЧА, визнав: „До речі сказати, приурочення святкування річниці РСЧА до 23 лютого носить досить випадковий і важко зрозумілий характер і не збігається з історичними датами”.
 Не дивно, що це свято було на кілька років забуте і відновлене лише 27 січня 1922 року, коли Президія ВЦВК опублікувала постанову про 4-ту річницю Червоної Армії, в якій говорилося: „Відповідно до постанови IX Всеросійського з’їзду Рад про Червону Армію Президія ВЦВК звертає увагу виконкомів на наближення річниці створення Червоної Армії (23 лютого)”. Тоді свято називали „Днем Червоної Армії і Флоту”. З 1949 року до 1993-го воно носило назву „День Радянської Армії і Військово-Морського флоту”.
У Російській Федерації 23 лютого нині відзначається як День захисника Вітчизни згідно з Федеральним законом РФ „Про дні військової слави (переможних днях) Росії” (1995 рік). Які то були переможні дні ми вже знаємо… Тож логічно, що 18 січня 2006 року Держдума ухвалила виключити з офіційного опису свята в законі слова „День перемоги Червоної Армії над кайзерівськими військами Німеччини (1918 рік)”.
В Україні 1999 року був виданий Указ Президента, відповідно до якого 23 лютого теж назвали Днем захисника Вітчизни. Цим указом Президент Леонід Кучма, мавпуючи Росію, реанімував свято, яке вже вмирало.
14 жовтня минулого року  указом Президента України Петра Порошенка з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості встановлений День захисника України – свято, що відзначається 14 жовтня. Указом також був скасований указ Президента Леоніда Кучми 1999 року. Тож 23 лютого для нормального українця нині звичайний день…
А тепер щодо Георгіївської стрічки: це російська імперська символіка. Має вигляд смужки з трьома чорними і двома жовтими смугами. Застосовувалася в оформленні низки військових нагород у Російській імперії та російських частин Вермахту. Атрибут Ордена святого Георгія, вищої військової нагороди Російської імперії.
Після Жовтневого перевороту  1917 року в Росії та впродовж Громадянської війни 1917–1920 років продовжувала використовуватися в середовищі військових Білого руху  як символ неподільної Росії та російської військової слави. Зокрема, була присутня на нагородах Добровольчої армії – знаках „За Крижаний похід” і „За великий Сибірський похід”. Після поразки Білого руху й встановлення у Росії більшовицького режиму використовувалася російськими націоналістичними і фашистськими організаціями 1920 –1930-х років в еміграції.
Під час Німецько-радянської війни 1941–1945 років вживалася російськими парамілітарними організаціями, що підтримували Нацистську Німеччину в боротьбі проти Радянського союзу. Зокрема, була присутня серед нагород вояків Російської Визвольної Армії (РОА генерала Власова), Комітету визволення народів Росії та Козачого Стану.
Георгіївська стрічка не використовувалася в системі нагород СРСР, оскільки вважалася ворожим символом колишньої імперії. Проте з 1943 року, з метою підняття російського патріотизму в ході німецько-радянської війни, була інкорпорована до радянського Ордену Слави як „гвардійська стрічка”. 1945 року гвардійська стрічка вжита на радянській медалі „За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років”.
2 березня 1992 року Указом Президії Верховної Ради Росії „Про державні нагороди РФ” було прийнято рішення про відновлення російського ордена Святого Георгія і відзнаки „Георгіївський хрест”.  
З 2005 року, з ініціативи урядових і громадських організацій (зокрема і профашистського спрямування) Російської Федерації, Георгіївська стрічка використовується невійськовими особами для пропаганди перемоги Росії у німецько-радянській війні 1941–1945 років. Також використовується проросійськими організаціями за межами Росії як символ російської мілітаристичної могутності, слави імперії та радянського минулого.
З 2014 року використовується так званими „силами самооборони Криму” та проросійсько налаштованими сепаратистами на території України і стала символом сепаратизму в Україні, символом проросійських агресорів-шкідників. Недарма в народі її назвали колорадською.
Отже, ті, хто в Україні чіпляють на себе Георгіївську стрічку, засвідчують свою цілковиту байдужість до неукраїнського походження стрічки та експорту (нав’язуванню) традиції з масового поширення смугастої стрічки з чужоземної нам країни, яка неодноразово протягом всієї історії (як у давно минулі, так і новітні часи) засвідчувала і засвідчує свою ворожість до України. Будучи носіями цієї смугастої стрічки ці люди є носіями совкової ментальності, що є ворожою до Української держави, і сприяють поверненню України в лоно радянсько-російської імперії на правах губернії. Як заявив журналіст, доктор історичних наук Данило Яневський: „У тих, хто використовує ці стрічки, за душею нічого немає”.
Та, бачимо, дехто і зараз намагається нав’язати нам подібні ворожі, чужі і дивні символи хоча б через тортики… Повний ідіотизм, або цілеспрямована диверсія.
 Олександр ВІВЧАРИК,
Сміла

Немає коментарів:

Дописати коментар