середа, 28 травня 2014 р.

Як ніколи щиро вшанували цього року День перепоховання Тараса Шевченка у Каневі (фоторепортаж)



Цей рік для України і українців особливий. Він карбований пам’яттю нашого Пророка Тараса Шевченка, якому у березні виповнилося 200 років. Символічно, що й Революція Гідності перемогла напередодні Дня народження українського генія!


А 153 роки тому Шевченка перепоховали в Каневі, привезли його прах з холодного Петербурга на рідну землю. Радянська влада згодом усвідомила, яку помилку зробили її імперські попередники. Адже День повернення Кобзаря на Україну став Днем українського духу. Він мобілізував і надихав українців на боротьбу. Тож святкувати 22 травня забороняли під страхом вигнання з роботи чи інституту, або й ув’язнення у психушці. Та українці все-одно йшли до Тараса.

Зрозуміло, що прийшли вони до нього і цього року.

– Це якийсь химерний день, – говорив до мене козак з Драбова у Каневі, якого я до того ніколи не бачив. Але якось так складається, що люди на Чернечій горі як брати. – Начебто ми на могилі, а тут світло і радісно. Присутні не лише моляться, а й братаються, співають пісень, промовляють. Тут усі рівні. Мені ніде не буває так добре, як на могилі Шевченка 22 травня.


Я повністю погодився зі своїм співрозмовникам, бо й сам цього дня намагаюся бути в Каневі. Цього року тут було як ніколи затишно. Адже не вешталися біля могили міліціонери, не бовваніли чорними спинами охоронці високопосадовців, не було аж надто пафосних промов. Підніжжя гори квітло неймовірними виробами народних майстрів і вишиванками. Прапорами, квітами і вишиванками вигравала й могила.

Звичайно, без виступів не обійшлося. Але якими вони були щирими!

  Шевченко завжди пробуджував у нас волю до боротьби. Із його словами виходили люди на Майдан і гинули за Україну. І не тільки українці, – говорив голова Черкаської облдержадміністрації Юрій Ткаченко. – Тільки він може нас об’єднати. Тому в ці важкі часи останній стіл єднання пропоную провести в Каневі, на Чернечій горі і тут поставити крапку у чорних сторінках нашої історії.

– Ми і сьогодні, як завжди, пройшли до Шевченка сім кілометрів, –наголосила голова облради Валентина Коваленко. – То була хода до себе.  Я підтримую пропозицію зібратися політикам України за круглим столом у Каневі, в цій Мецці українства, духу Шевченка, який заряджає, надихає, дає силу боротися за Україну.

Коваленко переконана, що в Каневі того дня зібралася еліта України не на чорну (їх час скінчився), а на чернечу раду, що утверджує, об’єднує Україну. 

Перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк передав у дар музею „Кобзар” Тараса Шевченка, що був із ним у космосі.

Почувши це, мій сусіда-співрозмовник знову зауважив, що „Кобзар” з космічних висот повернувся на духовну висоту українства. І додав: „Коли людина знає, що є „Кобзар”, вона вже українець”...

Багато віршів з „Кобзаря” знає напам’ять голос Майдану, а зараз міністр культури України Євген Нищук. У Каневі він не лише нагороджував переможців Усеукраїнського конкурсу учнівської творчості „Об’єднаймося ж, брати мої…” Пан Євген був того дня чи не єдиною офіційною особою з Києва, не рахуючи народних депутатів України. Тож, хоча і приїхав, як сам казав, відпочити душею біля могили Пророка, усе ж мусів виконувати й офіційні функції. Він зачитав привітання в.о. Президента України і голови Верховної Ради Олександра Турчинова. „Заслуга Шевченка у пробудженні самоусвідомлення українського народу та національної гідності, – написав у привітанні Турчинов. – Сьогодні Шевченко опора і натхнення для нашого національного поступу. Нас веде Шевченкове: борітеся – поборете!”. 

Передав Євген Нищук присутнім і вітанні в.о. прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. 22 травня йому виповнилося 40 років. Та до Канева він не приїхав не через це, а через те, що мав нагальну зустріч з українськими силовиками.

Виступи були не тільки щирими, а й короткими. Тож люди мали нагоду поспілкуватися, помилуватися краєвидами, вклонитися не лише Тарасу, а й Олексі Гірнику, що спалив себе за Україну. Пам’ятний знак йому розташований неподалік могили Пророка. До нього теж лягли квіти пам’яті.

Апофеозом вшанування на Чернечій горі став виступ зведеного хору, який об’єднав найкращі всесвітньовідомі хори України. Диригував Герой України, академік Анатолій Авдієвський. А тоді свято вихлюпнулося до підніжжя гори, до Дніпра, де стояла справжня козацька чайка (збудована на Львівщині, а прописана в Черкасах), до сцени, з якої співала не лише неповторна Ніна Матвієнко, але й сучасні українські виконавці. Про все і не розповіси, це треба було бачити.

А над велелюдним майданом, старими і малими, козаками і козачками витав дух безсмертного Тарас, який одним лише своїм словом береже і утверджує Україну…





Олександр ВІВЧАРИК, Канів, фото автора

Немає коментарів:

Дописати коментар