Двісті портретів Пророка до ювілею Шевченка від пенсіонера зі Сміли

Пенсіонер, ветеран Другої світової війни Федір Кучер, що живе в Смілі, вирішив намалювати до 200-річчя з дня Тараса Шевченка, двісті його портретів. І виконав, незважаючи на вік, завдання, яке сам перед собою поставив. А пану Федору пішов уже 92-й рік!...

Федір Гаврилович прожив непросте життя. Народився він 18 лютого 1923 року в селі В’язівку Городищенського району, хоч священик записав у метриці 25 лютого. Як згадує пан Федір, за його дитинства дітей виховували не нудними нотаціями чи лекціями, а власним прикладом.

– Усі в селі працювали, – розповідає він. – Бути ледарем вважалося ганебним, а громадська думка важила багато. Та й робота знаходилася кожному, навіть найменшим. Діти поважали і слухалися дорослих. Приміром, я ще в школі почав курити. (До речі, у 25-річному віці покинув і не курю посьогодні). Так от, я страшенно боявся, щоб хтось із дорослих не побачив мене з цигаркою. Бо міг получити по шиї, а потім і батько би вдома додав…

У селі майже не було п’яниць. З’явилися вони, на глибоке переконання Федора Гавриловича, з виникненням колгоспів. Тоді ж люди почали привчатися до крадіжок.

– Добре пам’ятаю, як стало несоромно потягти щось із колгоспного поля, – з сумом констатує Федір Кучер. – А як я був малим, вкрасти щось у людей вважалося неможливим.

На думу пана Федора, який виховав трьох дітей і має четверо внуків, зараз дітей виховувати важче.

– Я все життя працював, малював картини, писав вірші і, зрозуміло, привчав до праці дітей. Думаю, ніхто не скаже, що вони нероби. Гадаю, і їм за мене не соромно. Крім усього, я написав і видав декілька книг, зокрема, по суті, енциклопедію сільського життя українців 20-30-х років XIX століття й водночас страшну картину жахливої руйнації цієї основи вкраїнського етносу „Сатанинський ураган”.

Як згадує Федір Кучер, на хуторі Денисенків, на якому він пережив голодовку, у 25 хатах померло з голоду 35 осіб. Не врятувало й те, що він був розташований на березі великого ставу, в якому люди ловили навіть жаб.

Федір Гаврилович вижив, а його брат Левко з жінкою і п’ятьма дітьми, брат Каленик померли з голоду. Про них теж ідеться у „Сатанинському урагані”.

На все життя Федір Гаврилович запам’ятав і те, як колгоспні активісти закатували просто у калюжі біля хати дванадцятирічного сина одноосібника Третяка Ілька тільки за те, що той не зміг їм дати зерна, на яке вони розраховували.

Після голодомору Федір Кучер теж спізнав колгоспного „раю”, потім воював. Він – інвалід війни, але навіть важкі бої не залишили в нього таких страшних спогадів, як 33-й рік.

Після війни Федір Гаврилович Федір Кучер закінчив Київський культосвітній технікум, добре грає на мандоліні, скрипці, балалайці, гармошці і баяні. Працюючи бібліотекарем, активно вів драматичний гурток. Захопився малюванням. А ще він завжди дуже любив і любить читати. З дитинства обожнював Шевченка. У його домашній бібліотеці справжня Шевченкіана. Незважаючи на вік, пильно стежить за подіями в країні. Телевізор у нього не виключається. Пан Федір вважає, що і зараз Шевченко дуже актуальний для України і українців. Для нього символічним було, що на багатьох наметах на Майдані було написано (навіть кров’ю) заклик Пророка: „Борітеся – поборите!”.

– Якби міг, сам би поїхав на Майдан, – каже Федір Кучер. – Переконаний, і Шевченко допомогав нам визволитися від бандитської, окупаційної влади, не хотів свого ювілею за участю тирана.

Портрети Тараса Шевченка Федір Гаврилович почав творити давно. Малює олією, за полотно – ДВП. Рами для картин також робить власноруч.  Він є представником напряму „наївного мистецтва” („народного примітиву”). Його Шевченко простий і зрозумілий звичайним людям. Як відомо, насьогодні є десять світлин нашого Кобзаря. Перша була зроблена 1 березня 1858 року. Друга – за три місяці. Саме її брали для створення портрета Шевченка більшість художників. Не став винятком і Федір Кучер. Але він зробив портрет світлішим, щоби глядач зустрічався зі світлим поглядом національного Пророка.

До ювілею Тараса, пан Федір, як ми вже знаємо, дав собі обітницю намалювати 200 портретів Шевченка. 126 уже відправив на прохання режисера, автора проекту „Наш Шевченко” та фільму „Шевченко: Ідентифікація” Сергія Проскурні до Національного культурно-мистецького та музейного комплексу в Києві „Мистецький Арсенал”. (Пан Сергій приїздив до Кучера просто додому, коли дізнався про народного художника). 60 – закінчує малювати. 21 портрет подарував установам і деяким людям, зокрема Левку Лук’яненку. Декілька продав, щоби повернути гроші, витрачені на фарбу. Як бачимо, поставлене перед собою завдання він навіть перевиконує.

27 лютого в „Мистецькому Арсеналі” розпочав свою роботу мистецький проект ШЕВЧЕНКО/MANIA/. Його експозиція представляє понад 50 художніх творів Т.Г.Шевченка з колекції Національного музею Тараса Шевченка. Є також прижиттєві видання Кобзаря з фондів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка Національної академії наук України. Як твердять організатори, проект дарує відвідувачам виняткову можливість побачити, написані рукою Кобзаря рядки, які ми усі пам’ятаємо ще зі шкільних років, документальні фото, артефакти, пов’язані з його життям та творчістю. Ми маємо нагоду поглянути на Тараса Шевченка зблизька, як на митця і поета, поза підручниковими міфологемами та нашарованими інтерпретаціями. В одній з зал комплексу ціла стіна завішана портретами Шевченка, які намалював народний митець, патріот зі Сміли Федір Кучер. І перед нею завжди зупиняються люди…

Автор: Олександр ВІВЧАРИК,
журналіст, місто Сміла