субота, 2 жовтня 2010 р.

Крилата колекція

Голуби жителя Звенигородки мають гламурні зачіски і здатні заворожити вуркотінням.
Голуби – без них ми не уявляємо свого міста. Житель Звенигородки Леонід Ткаченко не уявляє без цих птахів свого життя. І якщо на вулицях міст ми звикли бачити звичайних міських голубів, то у пана Леоніда вони екзотичні.

П’ятнадцять порід декоративних голубів має у своїй колекції звенигородчанин. Усього ж птахів близько 300… Серед них такі породи як павичі (зрозуміло, що з пишними хвостами, немов віяло), чиліки (з укороченим тілом і піднятими грудьми), монахи (тіло біле, а голова і хвіст чорні або іншого кольору), кучеряві голуби (немов їм хтось кучері накрутив на пір’ї), якобіни (мають чудернацьку прикрасу з пір’я – "розетку", розташовану довкола голови, яка закриває шию і всю голову у вигляді коміра), кар’єри (високі, стрункі і мають нарости навколо дзьоба і очей) та інші.
Загалом кожен птах має свою родзинку: або шпори на ногах і якусь цікаву зачіску, або гарний колір і незвичайну форму тіла. Усі голуби мають іменні пластмасові чи алюмінієві кільця на ніжці. Це такий собі паспорт птаха, де вказані і ініціали господаря, і місто, і номер голуба тощо.
– Гулі-гулі-гулі, – кличе своїх голубів Леонід Іванович, піднявшись на горище господарської будівлі, що розташована просто за його будівельним магазином. З усіх куточків голубників, що розташовані по обидва боки горища на господаря чорними очима-намистинками поглядають голуби.
– Це лише поштових голубів, які нині набули статусу спортивних випускаю надвір. Це вільна птаха і в голуб’ятнику вона просто не всидить. А от цих – декоративних – випускаю політати тільки по горищу. Вони ж одомашнені, ручні, і їх не лише кібець може спіймати, а й коти та собаки. А голуби ці дорогі. Один може коштувати від 200-300 гривень. А є такі, що й півтори тисячі коштують, – розповідає господар. – Та ціна для мене не головне. Тримаю я їх для душі.
Тож навіть голуби м’ясних порід, які теж вуркочуть у вольєрі, можуть бути спокійні. Тут ними лише милуються. До речі, багатоголосе вуркотіння голубів під шифером немов заспокоює. А сам господар здатен милуватися ними годинами.
Леонід Ткаченко розповідає, що голубів у Звенигородці багато людей тримало здавна. Любителі віддавали перевагу миколаївській високольотній породі – це видатна українська порода голубів з особливим польотом. Мода ж на декоративних прийшла у 1990-х роках.
– У тому районі міста, де я жив у дитинстві, через кожну хату тримали голубів. Тож і я тримав їх з 15 років. Та потім була армія, робота, заробітки в Португалії. Повернувшись з-за кордону, почав свою справу. Не забув і про захоплення. Купую голубів на виставках у різних містах України, – розповідає Леонід Іванович.
Пан Леонід відчиняє вольєр, і голуби, шкрябаючи по долівці кігтями, виходять у простір між голубниками. Одні починають розминку, літаючи по горищу, інші впевнено наближаються до мішків, складених у кутку. Там – кукурудза, пшениця, просо, горох та всілякі вітамінні домішки. Хтозна, може десь закотилась зернинка…
– На все птаство за зиму йде лише пшениці 2 тонни. А ще ж інші зернові, домішки. Але голуби себе окупляють. Адже деяких продаю любителям зі Сміли, Черкас тощо, – пояснює Леонід Іванович.
Спускаємося з горища у двір. Господар одразу помічає кібця, що пролетів неподалік. Відразу ж з-за дерев з’являється зграя голубів. Вони описують коло навколо будинку і сідають на край голуб’ятника, прикріпленого до даху.
– Читав, що гарний поштовий голуб може подолати шлях завдовжки до 5 тисяч кілометрів, повертаючись в рідний голуб’ятник. У нас хлопці завозили в Черкаси і випускали. Але знаєте, зараз багато мобільних телефонів, іншої техніки. Електромагнітні хвилі збивають птахів. Просто шкода їх… – говорить Леонід Ткаченко.

Немає коментарів:

Дописати коментар